МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ: з селища Берестівець, що поблизу Умані
СЛУЖИВ: На фронт пішов добровольцем 1 серпня 2014 року. Мій батальйон перше зайшов в Попасну, потім Дебальцево, потім село Луганське. А потім мене перевели в мій батальйон, з яким я спочатку формувався, в 15 окремий горно-піхотний батальйон в Чорнухіно.
ЙОГО ІСТОРІЯ:
Я був повар.
Годували добре?
Так, звісно.
Що готували?
Та все готували, що давали. Каші, супи, борщі, все повністю.
А що хлопці любили найбільше?
А вони все їли, там перебирати нема коли.
Волонтери щось приносили, допомагали вам з харчуванням?
Звичайно. Волонтери багато чого для нас зробили. Навіть більше, чим потрібно було. Що я можу сказати – волонтери дуже багато допомагають. І речі теплі, і їжа. Всього вдосталь, все є.
А скільки ти щоденно мусив нагодувати бійців?
А хто схоче, той і їсть. Як на полігоні, то ми варили на 500 людей, а там варили на 200, а потім вже зменшувалось, зменшувалось. Забирають всіх на блокпости, там самі собі варять.
Твоє враження, зараз в 2015 році забезпечення армії хороше, чи так само недостатнє як і раніше?
Як сказати, техніка потрібна і все. Техніка і ті, хто вміють нею користуватися.
А навчання зараз відбуваються хороші вже?
Я не знаю, нас там не вчили, ми самі вчилися.
І як же повар постраждав через міну?
Коли починає йти піхота, то ти вже не повар, а обичний солдат. Там всі солдати.
Солдат, 20-ти річний Петро Гапонюк з селища Берестівець, що поблизу Умані. На фронт пішов добровольцем 1 серпня 2014 року.
Трохи боявся.
А чому пішов тоді?
Побороти свій страх.
«Ми заходили, перший батальйон. Мій батальйон перше зайшов в Попасну, потім Дебальцево, потім село Луганське. А потім мене перевели в мій батальйон, з яким я спочатку формувався, в 15 окремий горно-піхотний батальйон в Чорнухіно.
Саме село Чорнухіно. Я там пробув в тому батальйоні недовго, десь днів 20, може трошки більше. Бо я був до другого батальйону прикомандирований.
У нас йшов наступ піхоти, вони почали стріляти з подствольних гранатометів, і граната розірвалась між мною і другом».
Двадцятилітнього солдата-повара Петра Гапонюка поранило 20 січня. Він по-хлопчачому тішиться, що руки – ноги цілі. Його мама, сестра та кохана також з нетерпінням очікують його вдома.
«Осколок зайшов в живіт, рвані рани на руці і кістку перебило на руці. І все. Ноги цілі, все ціле. Ну і осколкові поранення лиця.
Ну доки що не хочу нічого згадувати. Мені не важко, просто не хочеться пока. Вже в другому місті хочеться віддихнути».
Таким, як він молодим хлопцям, які зараз готуються до мобілізації в зоу бойових дій. Петро Гапонюк переказує вітання.
«Щоб не боялися. Хто саме більше боїться, той самий перший погибає. Я знаю, дуже багато хто вже загинув. Ось недавно теж із Умані загинув. Йому було вже за 30, але я його знав. Ми разом йшли на мобілізацію , його міною убило».
ДІАГНОЗ:
«Осколок зайшов в живіт, рвані рани на руці і кістку перебило на руці. І все. Ноги цілі, все ціле. Ну і осколкові поранення лиця.
ТЕЛЕФОН:
телефон мами Петра – Тетяни Володимирівни. 096 186 08 54